Якщо працівник відмовляється використати надане йому Конституцією та Законом України «Про відпустки» право на відпочинок (щорічну відпустку), то роботодавець, оскільки рішення про надання чи ненадання відпустки належить тільки до його компетенції, має право в межах, установлених графіком відпусток, без заяви працівника видати наказ про надання йому відпустки.
Згідно зі ст. 139 КЗпП працівники зобов’язані своєчасно і точно виконувати розпорядження (накази) роботодавця. За їх невиконання працівник може бути притягнений до дисциплінарної відповідальності.
Водночас згідно зі ст. 2 Закону України «Про відпустки» право на відпустки забезпечується гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених цим Законом.
Небажання працівника використати щорічну відпустку повної тривалості та його вимога надати грошову компенсацію враховані у ст. 24 Закону. У частині четвертій цієї статті зазначено, що за бажанням працівника частину щорічної відпустки цілком правомірно замінити грошовою компенсацією, однак тривалість фактично використаної працівником частини щорічної відпустки не може бути меншою ніж 24 календарних дні.
Наприклад, якщо працівник не хоче йти у щорічну відпустку тривалістю 30 календарних днів, йому один раз протягом двох років підряд можна виплатити грошову компенсацію за невикористану частину щорічної відпустки строком 6 календарних днів. У таких випадках керівник зобов’язаний видати наказ про надання відпустки зазначеним категоріям працівників згідно з термінами, попередньо узгодженими під час складання графіка відпусток.
Законодавством також не передбачено строку давності, після якого працівник втрачає право на щорічні відпустки, та заборони працівникові використовувати щорічні відпустки, які йому не було своєчасно надано роботодавцем за попередні роки.
У разі звільнення, незалежно від підстав, йому має бути виплачено компенсацію за всі невикористані дні щорічних відпусток.
Джерело :
Komen